«Надія ж не засоромить» (Рим 5,5)

Автор: Avy Snyder

Надія є чимось, що дає людині сили, щоб жити.

Одне із християнських завдань це нести надію у світ. Звісно, перш ніж комусь дати надію, ми самі маємо її мати

 

В Діяннях Апостолів (27, 9-26) описується ситуація в якій опинилося судно, що прямувало до Риму разом з апостолом Павлом. Не дивлячись на усі застороги Павла, корабель вийшов в море пізньої осені і потрапив у шторм. Спочатку моряки докладали усіх зусиль, щоб врятувати судно, а згодом почали викидати вантаж та корабельне знадіб’я за борт, але буря не припинялася і вони почали втрачати будь-яку надію на порятунок (вірш 20). І саме тоді до них промовив Павло, підбадьорюючи їх. На перший погляд його слова не несли жодної надії. Він дорікав їм і сказав, що корабель розіб’ється. Хоча , будучи євреєм, Павло міг це передати інакше, з еківоком: «Слухайте, в мене для вас дві новини: одна хороша, інша погана. Корабель розіб’ється, але ви не загинете». Але спочатку він повинен був сказати тим людям, що вони не були праві і що мають визнати свою помилку. Якби вони від самого початку послухали Павла, такої проблеми взагалі б не виникло. Цікавим є звернення уваги на те, кого послухав сотник, ігноруючи застереження св. Павла. Вірші 11 – 12 говорять про те, що сотник більше переймався тим, що говорив керманич судна. Зрештою це ж його робота – керманич повинен орієнтуватися в погодних умовах. Крім цього сотник тим самим виразив послух власникові судна. Адже з давніх-давен відомо, що багатий чоловік завжди правий. І на останок сотник піддався вимаганням більшості, а більшість не помиляється. Однак як виявилося ані гроші, ані досвід, ані демократичне голосування не в змозі врятувати корабель від бурхливого шторму. А достатньо було послухати вчасно Божого голосу, який промовляв через св. Павла.

Легко зауважити, що теперішнє, особливо західне, суспільство поводиться так само як і сотник. Повністю ігноруючи Слово Боже та біблійні вирішення людських проблем, цілі країни визнають авторитетом лише гроші та успіх, підтриманий голосом більшості. Схоже люди забули про кінцеву мету свого паломництва і перебувають в ілюзії, що гроші, наука і техніка – це головна ціль, причина їхнього існування. Саме тому, перед лицем економічної кризи, глобального потепління, різних катаклізмів, епідемій та багатьох інших «штормів» люди покладають надію на власні сили. Однак св. Павло скеровує до всіх нас послання правдивої надії: жодні зусилля, ніщо не допоможе, цей «човен» потоне, але ми не повинні загинути. Але перш ніж Павло показав своїм путівникам цю надію, він мусів суворо їм дорікнути: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди» (вірш 21). Йдеться про те, що перш ніж людина побачить цю надію, яку дає Господь, має визнати свою помилку. Маю визнати те, що був неправий, коли слухав людей, і змінити свою поведінку та почати слухати Бога. Мої єврейські родичі, коли дізнаються про те, що я вірю в Ісуса, єврейського Месію, часто мене запитують: «Чи ти хочеш сказати, що ти правий, а всі наші мудреці і раввіни, які не вірили в Ісуса, помилялися впродовж двох тисяч років?». Тоді я відповідаю: «Саме це і хочу сказати! Ми помилялися, але тепер час визнати це і почати слухати більше Бога аніж людей!». Чим раніше ми це зробимо тим менші будуть наші втрати.

Повернімося до Діянь Апостолів. Звідки Павло мав впевненість у тому, що він має рацію? Він сам пояснив це, опираючись на Бога, якому служить і до якого належить. Для Павла сенсом життя було служіння Богу через Ісуса, а ціллю цієї подорожі була євангелізація Риму, згідно з Божим планом. Божий план не міг провалитися. Це просто неможливо і св. Павло навіть не допускав такої думки. Те, що Господь запланував має сповнитись, незалежно від того як поводимуться люди. Ані людські помилки, ані найсильніший спротив людини неспроможні перешкодити здійсненню Божого плану. Міркування Павла було досить просте: я маю домовлену зустріч у Римі і мушу туди дістатися. Оскільки ви є зі мною, то також дістанетесь Риму. Місія, яка була довірена Павлу Богом, якому він служив, стала вирішальною в порятунку всього екіпажу і пасажирів судна.

Сьогодні ми маємо слово Боже, яке є Істиною. І це слово дає нам надію, яка не засоромить. Цією надією є вічне життя, яке доступне у Христі Ісусі для кожного, хто в Нього вірує. Нічого страшного, що криза руйнує нашу економіку. Нічого, що наше суспільство потерпає від морального падіння. Це нічого, що наше тіло старіє і хворіє. Це лише «корабель, який має затонути», але ми не повинні загинути разом з економікою, не повинні померти разом з нашим тілом. Якщо визнаємо наші гріхи, ті помилки, яких припускалися і довіримося Ісусові – будемо врятовані. Більше того, отримаємо надію, якою зможемо ділитися з іншими, при цьому даючи втіху розчарованим, вказуючи шлях до виходу з найбільш безнадійних ситуацій. Цим виходом є Ісус. І якщо ми досвідчили утіхи в Ісусі, а віра в Нього наповнила нас надією – не маємо права залишати цю надію лише для себе. Так як і св. Павло, маємо обов’язок проголошувати Слово надії тим, хто покладається на фальшиві авторитети, які ведуть до загибелі…

 

Аві Снидер

Директор служби «Євреї для Ісуса» в Європі

 

Попереднє назад

Copyright © Wydawnictwo Agape Sp. z o.o. ul. Panny Marii 4, 60-962 Poznań, tel./ fax: 61/ 852 32 82 | tel. 61/ 647 26 86