Магізм в історії

Автор: editorial staff

Протоієрей Олександр Мень (1935 – 1990) – богослов і проповідник. Сполучення глибокої церковної укоріненості, яку він набув у катакомбній Церкві, з широкою ерудицією, відкритістю до світської культури, науки та до інших конфесій висунули отця Олександра в ряд провідних християнських авторів і проповідників Російської Православної Церкви.

 

Його основні праці – книга про Ісуса Христа «Син людський» (наклад понад мільйон примірників), шеститомник «У пошуках Шляху, Істини та Життя».
 Крім цього, отець Олександр – автор ряду книг: «Таїнство, Слово, Образ», «Як читати Біблію», «Практичне керівництво до молитви», «Магія, окультизм, християнство», «Отець Олександр Мень дає відповіді на питання». Пропонуємо статтю із книги о. Олександра Меня «Магія, окультизм, християнство».
 
Так що ж було спочатку? Дикунство, темнота, забобони, а чи що інше? Одна зі шкіл етнографії (австрійська) дослідила форми первісних вірувань серед людей, котрі зберегли побут доісторичної доби. І виявилось, що чи не усім культурам було притаманне уявлення про якийсь єдиний Вищий Початок, котрий мав назву, скажімо, в індійців Вакан, або Оренда, чи ще якось. Усі ці назви значать – Благе і Вищий Початок. Здавалося б, примітивні люди, однак примітивною у них була лише техніка. Закон розвитку полягає в тому, що точка відліку утримує в собі подальший поступальний рух. Володимир Соловйов описує це так: у зернині вже є елементи і коріння, і стовбура, і листя, і плоду. Пізніше із цієї цілісності диференціюються корені, стовбур, пагони, листя, а потім рослина дає новий плід, тобто виникає новий синтез. Те саме відбувається і в історії культури, в історії духовності.
 Коли перед людиною лише починає відкриватися духовний світ, то вона сприймає його цілісно, у неї виникає неясне передчуття якоїсь Вищої Єдності, котра пізніше починає дрібнитися. (…)
У первісному світі було таке поняття – (…) Мана. Це недиференційована духовна енергія, розлита у всьому, яка може бути причетна людині, дереву, камінню. Людина схиляється перед нею і тим самим робить крок до обожнювання природи. Це є поштовхом до ідолопоклонства, яке потім, наприклад, у грецькій філософії, завершується матеріалізмом, що проголошує єдиною вищою реальністю танок атомів, котрий не має ні мети, ані сенсу.
Спочатку людина сприймає природу як красу, силу, присутність Божественного. Ймовірно, дехто з вас познайомився з книгою Даниїла Андрєєва «Роза світу». Там є глави, де говориться про природу як про носія духовності. Цей досвід, доступний кожному з нас, є основою нашого благоговіння перед природою, є основою нашої екологічної етики. Природа – жива, недарма її називають матір'ю.
Проте коли людина зупиняється на цьому, природа все більше заступає від неї істинні цінності. Характерно, що майже у всіх первісних віруваннях Вищий Початок як би відсунутий кудись далеко, а своїми безпосередніми переживаннями люди пов'язані перш за все з природою, з її різноманітними силами. І тут зароджується багатобожжя, політеїзм, язичництво. Язичництво живе у кожному з нас як залишок, як глухе відлуння того часу, коли людина, обожнивши природу, стала поступово втрачати Того, Хто її створив.
Здавалося б, це деградація, процес, який веде вниз. Але насправді це є процес диференціації: у свідомості природа відділяється від Божественного Початку, а потім розум починає вимагати свої права. (…) Відбувається перша велика духовна революція. Людина зрозуміла, що окрім навколишнього матеріального світу є дещо головніше для неї – царство Духа. Ця фаза духовного сприйняття Божественності, ця епоха, котру Карл Ясперс назвав «вісьовою добою», і створила великі світові релігії, такі, як брахманізм, буддизм, китайську філософію та багато іншого. На їх основі пізніше сформувалась релігійна культура світу.
Джерелом наукових теорій є природа. Джерелом творів мистецтва – природа і дух людини. А де джерело думки людини про вічне, про безсмертя, про Божественне? Думку породжує саме Божественне і відбиття його в людському серці.
Нерідко запитують: чому ж виникло багато вірувань? Це цілком зрозуміло. Безконечне, безмірне навряд чи зможе бути втиснутим у вузькі рамки, в прокрустове ложе нашого земного людського розуміння. Ми сприймаємо і розуміємо лише його незначну частину. А для біблійної, особливо християнської, свідомості перш за все важливо те, що сама Вічність відкривається людині, може з нею розмовляти, бути учасником діалогу. І людина здатна сприймати це Слово і підтримати діалог. У цьому – основа всієї релігійної історії. Віддалена від Вічності, людина тягнеться до неї свідомо чи підсвідомо. (…) Ми усвідомлюємо, що живемо в якомусь не такому світі, що наш стан не такий, якого б хотів наш дух. Тварині неприйнятне розуміння різниці між ідеалом і реальністю. Людина ж, стикаючись з буттям, пізнає добро і зло, пізнає завдяки своєму внутрішньому досвіду інший світовий лад. Цей контраст породжує в ній прагнення до істинного життя.
Людина запрограмована на те, щоб з'єднатися зі своїм Першоджерелом. Але це не обов'язкова програма – для нас існує свобода вибору. І ми були б неправі, якби із історії релігії, із історії духовних пошуків роду людського і з того, як відповів Бог на ці пошуки, викреслили б самовільне рішення людини. Бог прикликає, Він очікує на нашу відповідь. Наша відповідь – вся історія релігійної свідомості. (…)
(…) Так звані нетрадиційні релігії, котрі розквітли по всьому світі, – це докір християнам. І про це пише західна християнська преса. Вони ставлять питання: чого шукають у муністів, у кришнаїтів, у інших наші християни?
Адже містицизм, спілкування – у нас же все це є, але ми не даємо всього людям у повному обсязі, тому їм доводиться шукати потрібного у дохристиянських віруваннях, повертатися до тих етапів, можливо, і прекрасних, але які існували до Христа. Це – шлях назад, це реакційний феномен, у духовному, в історичному розумінні слова. Адже це вертання до того, що уже було. Я ціную і поважаю усі давні вчення – вони всі слугували Старим Завітом для людства. І мудрість індійська, і мудрість давньокитайська, і давньоіранська – це ніяк не хибність шляху. Усі пошуки Бога людиною завжди були вагомими і благородними. І ми маємо з неабиякою повагою ставитися до усіх цих речей. Проте багато сучасних доктрин типу теософії спрощують, я б навіть сказав, вульгаризують їх. І якщо ви бажаєте поцікавитися цим спадком, то почитайте «Упанішади», почитайте китайську «Луньюй» – там багато мудрості, але мудрості дохристиянської. Вона не тільки не перекреслює Євангеліє, але й показує, як високо Воно стоїть і яка гора усього попереднього духовного досвіду людства Його підтримує…
 

Протоієрей Олександр Мень

Попереднє назад

Copyright © Wydawnictwo Agape Sp. z o.o. ul. Panny Marii 4, 60-962 Poznań, tel./ fax: 61/ 852 32 82 | tel. 61/ 647 26 86