Від in vitro до NaPROtechnology

Автор: Tadeusz Wasilewski

Коли в 1993 році я почав працювати в клініці, де лікувалося подружнє безпліддя, – цією проблемою в Польщі на той час займалося не більше ніж 15-20 лікарів. Попит був величезний і я вважав, що працюю в престижній організації, яка дуже потрібна та корисна для людей.

 

Медицина народжуваності, лікування безпліддя – це дуже благородна сфера медичної науки. Я почав у неї заглиблюватися та намагався дивитись на проблему очима пацієнтів. Побачив, якою драмою для подружжя є брак потомства. Психіку людей, які не можуть мати дітей, прирівнюють до психіки людей, які мають пухлину. Вони почуваються інвалідами в суспільстві, родині. Всіляко уникають цієї теми, особливо питань: «Чи ти вже в положенні?», «а чому у вас досі немає дітей?»… Вони не хочуть цього чути. Плачуть десь в закутках своєї спальні, страждають через це… Допомога таким людям вимагає заангажування протягом всіх 365 днів року – без вихідних, без відпочинку. Хто не захоче цілковито присвятити себе, хто не хоче допомагати іншим – не зможе працювати в даній професії.
Я завжди намагався працювати з любов’ю, ввічливістю та сердечністю, і цим здобув довіру своїх пацієнтів. Знав, що все це необхідне в лікувальному процесі, незалежно від використовуваного методу. Адже я мав справу з живими людьми, які плачуть, які страждають з приводу хвороби і фізично і психічно. При цьому працював з медичним професіоналізмом – це було необхідно, щоб перемогти безпліддя.
 
Підвищення
 
Праця в клініці програми in vitro була пов’язана зі спілкуванням з людьми по всьому світі, адже безпліддя є всюди. З’їзди, конференції, симпозіуми – це була можливість обміну інформацією, досвідом, а також – пізнати увесь світ. Праця в такій клініці приносила величезні гроші. Непристойно великі гроші. Люди віддають усе для того, щоб зачати дитину. Протягом кількох років заробляють гроші, щоб потім віддати усе: продають авто, будинки, позичають – і все це для того, щоб перемогти свою недугу, щоб нарешті в родині з’явилася довгоочікувана малеча.
Щодня я отримував кілька десятків телефонних дзвінків. Коли все вдавалося, люди були щасливі, коли ж ні – вони приїжджали ще раз. Я почав собі усвідомлювати, що можу з ними розмовляти, що вони довіряють мені. Крім дзвінків я отримував листи, в яких пацієнти писали про народження дитини, про те як вона виглядає, якого кольору в неї очі, волосся… Надсилали також фото цих дітей… Неодноразово після двох, трьох років приїжджали цілі родини, з букетами квітів, щоб показати своє дитя і висловити вдячність. Як я міг не вірити в цю справу? Як міг не вірити, що я потрібний? Я почувався дуже шанованим як людина, як лікар, як той, хто допомагає іншій істоті на цій земній кулі – істоті, яка страждає.
Я швидко просувався і здобував все більшу славу. Щиро вірив в те, що роблю щось добре і необхідне. Матеріальний чинник, престиж, а також свідомість того, що мені 47 і я маю все – усе це принаджувало мене до того, щоб і надалі розвиватися в даному напрямку. Я перебував у середовищі людей, які працюють у програмі in vitro або серед тих, які прагнуть, щоб ця програма спрацювала, бо вони страждають через безпліддя. Щоденно читав десятки статей, книг про лікування неплідності та методів використання даної програми. Не дивлячись на те, що я був вихований у католицькій сім’ї, питання про існування Бога не мало для мене жодного значення, жив лише згідно з традицією, не заглиблюючись у її сенс.
 
Переломний момент
 
Був початок 2007 року. Разом із дружиною я повертався додому після відпочинку в Словаччині. Раптом я відчув, що зі мною відбувається щось, чого по-людськи неможливо описати. Відчував, що починаю дивитись на життя інакше, як воно починає в мені пульсувати. Побачив це життя і свою працю через призму двох верхівок дерев: одна – зелена, повна листя, жива – це ті діти, яким дається шанс на життя в програмі in vitro, а інше дерево сухе, без листя – це ті діти яким не дано шансу… Саме такою є програма in vitro! Я завжди знав що під час реалізації програми in vitro певна кількість людських істот гине, але саме в той вечір мої очі немов би прозріли і я почав бачити через призму пульсуючого життя.
Після кількох днів я відкриваю газету і що бачу?! Серед 10 тис. речень на шпальтах газети лише три стосувалося життя, але я бачив лише їх, мені навіть здалося, що вони сяють. Відчував, що це не ілюзія, ані випадковість, відчував що це вплив Надприродної сили.
Згодом прийшла весна і на нашому подвір’ї зазеленів газон. Коли мені було потрібно перейти з одного тротуару на інший, я піймав себе на тому, що боявся стати на траву, боявся знищити життя, яке існує поміж стеблинками трави – але ж в програмі in vitro увесь час нищиться життя! В тому періоді, коли я почав все це переживати, одного дня переді мною став, як живий, отець Піо. Тоді я пережив велике духовне потрясіння. Зрозумів, що мушу змінити своє життя. Потім, він неодноразово приходив до мене, але вже у снах. Було в них виняткове відчуття реальності того, що зі мною відбувається. Отець Піо показував мені, що маю робити, зовсім не панькаючись зі мною. Він давав мені вільний вибір, але був зі мною дуже суровий. Саме тоді я почав читати книги про отця Піо. Прочитав їх на одному диханні. Дізнався, що св. Франциск також не міг ходити по траві, бо не хотів нищити життя! Я був переконаний в тому, що це Господь мене доторкнув і був невимовно щасливий, що так сталося. Хоча не знав як так зробити, щоб не змарнувати цього виняткового шансу, щоб піти за Божою волею, за тим, що приготував мені Господь…
Однієї ночі я прокинувся без жодної на те причини і раптом почув: «Довіряй Ісусу!». Хоча це був неземний голос, однак був дуже реальним: виразно почув ці слова, які були тричі повторені. Серед ночі сів на ліжко, ні не тому що злякався, мене просто цікавило, що відбувається. І в певному моменті я відчув різкий біль у тому вусі, яким почув ті слова. Цей біль тривав близько 40 секунд. Пізніше, коли я почав сумніватися в тому що переживав, цей фізичний біль вуха, який відчував, повертався, ніби підтверджуючи мені, що це не ілюзія, а цілковита правда. Коли почав досвідчувати ці знаки і переживати дотик Господа я пішов до свого шефа і сказав: «Не можу більше працювати в тебе. Не можу працювати в програмі in vitro. Я не зможу працювати біля життя і «ненавмисно» його нищити». Я не хотів казати йому усього, що відчував, адже він би мене не зрозумів, а навіть висміяв. У відповідь сказав мені, що я змучений і що мені варто кудись поїхати і відпочити. Звісно ж я втішився, що зможу відпочити ще раз поза відпусткою. Однак тепер був цілковито впевнений в тому, що не зможу виконувати дану роботу, але розумів, що мені варто подивитись на цю ситуацію з відстані і вирішити, якими будуть мої подальші кроки, коли залишу клініку in vitro.
Разом із дружиною ми ще раз поїхали до Словаччини. Одного вечора, близько 17 години, ми виїхали з готелю до церкви, яка знаходилася на відстані 16-17 кілометрів. Там був один священик на шість парафій, який щоденно відправляв Службу Божу в іншій святині. Ми знали в якій церкві він буде, але не знали де вона знаходиться. Була майже шоста вечору – темрява, туман, я їхав зі швидкістю 30 км/год. Раптом перед лобовим склом з’явився голуб, білий голуб, який нас попровадив майже 500 м до повороту, в який потрібно було звернути, щоб потрапити до того храму. Якби лише я його бачив, то, мабуть, мені ніхто б не повірив, однак зі мною в авто була моя дружина і наша подруга-гінеколог.
 
Повернення блудного сина
 
Одного разу ми поїхали на Ясну Гору, до каплиці Матері Божої Ченстоховської. Я став навколішки. Мені було байдуже, що заходять і виходять люди, що мене бачить більше ніж 1000 осіб. Сльози текли рікою… В певному моменті я підвів голову і побачив, що вклякаю біля стовпа на якому висить образ блудного сина, якого батько приймає на порозі дому. Не приховую, що посміхався тоді крізь сльози, адже це був для мене наступний знак від Господа Бога, що Він мене приймає, не дивлячись на моє минуле, коли я послуговувався методом «життя за життя» – програмою in vitro. З Ченстохови ми поїхали на кілька днів до Заклічина, в монастир, де настоятелькою була с. Цецилія. Розмови з нею мені багато чого дали, хоча я вже й так був впевнений в тому, що не буду більше працювати в програмі in vitro, але вона зміцнила в мені мою довіру до Господа Бога. Між іншим на прощання вона подарувала мені книги св. Хосе Марії Ескріви «Дорога. Борозна. Кузня», і сказала: «Щоденно читай один фрагмент з цієї книжки і чини так, як прочитаєш». Для мене це були знаки на щодень. Читав, йшов і робив, читав йшов і робив…  
Це було реальне, живе досвідчення Бога, якого не знав, але якого чув.
31 березня я виступив з доповіддю у своїй клініці і заявив, що більше не працюватиму у програмі in vitro, на що мій керівник відповів: «Не один професор Польщі, хотів би мати твоє прізвище. 80% пацієнток, які приїжджають сюди до Білостоку, приїздять до тебе. Що ти робиш?!». В тому моменті цілковито довірившись Богові, я відмовився від тих щомісячних, великих грошей, на які можна було придбати нове авто хорошої марки. Я зняв із себе халат, залишив усі лікарські атрибути і заявив, що лікарем більше ніколи не буду, не хочу бути – не хочу більше нищити життя. Впродовж 16-ти років лікував безпліддя, займався дуже складною (водночас делікатною) сферою медицини і не зміг би лікувати щось інше.
Ми поїхали з дружиною в паломництво до Ізраїлю. Свята Земля це п’ята Євангелія – стала для мене безмірною підтримкою та допомогою. Я ходив слідами Святої Родини. Ми провели там, разом із двома священиками, три тижні. Тим священикам, а особливо одному з них, я розповів усе те, що й тут. Ми сиділи і плакали разом. Потім він відправив Службу Божу і завдяки цьому відчував «на дотик» Божу присутність. Я прийняв Святе Причастя і мав сили планувати, що робити з собою далі. А тому довірився цілковито Господу, щоб Він мене провадив.
 
NaProTechnology
 
Восени до мене зателефонувала та сама подруга-гінеколог, яка їздила разом з нами до Словаччини і бачила голуба. Запитала мене чи я знаю, що таке NaProTechnology («напротехнологія» – Технологія Натурального Відтворення Потомства). Зрозуміла річ, що й гадки не мав, що це таке, але відповів їй, що якщо це щось непогане, то обов’язково довідаюсь. Я дізнався, що це наука, яка займається лікуванням безпліддя, яка допомагає тим подружжям, які зустрілись з цією проблемою. Це наукова медицина, а не якась там висмоктана з пальця, це – правдива медицина. Я відчув себе надзвичайно щасливим, бо, як виявилось , можу практично застосувати увесь набутий мною досвід. Легше всього було скинути свій халат і рятувати свою душу. Однак припускаю, що Господь Бог запитав би мене колись: «Що з твоїми талантами? Ти не використав їх для блага інших». Занедбання – це теж злочин, це теж гріх…
В 2008 році професор Томас Хільджерс, творець «напротехнології» , організував з’їзд напротехнологів у Римі. Я вмовив своїх колег з Білостоку і ми поїхали разом до Риму. Саме на тих лекціях, я переконався, що варто зайнятись цим видом науки, що це цілком науковий підхід до справи, в якому застосовуються сучасне обладнання: повна діагностика, починаючи від обстеження чоловіка та жінки, ультразвукове дослідження, аналізи гормонального фону, ендоскопічне обстеження (тобто ларингоскопія, гістероскопія), спостереження плідності. Також, якщо це необхідно застосовується хірургічне втручання, тобто усуваються спайки, видаляється ендометріоз, повертається прохідність маткових труб. Але перед усім цей метод, пам’ятає про природу жінки. Професор Хільджерс запропонував ключ, завдяки якому можна віднайти фізіологічні зміни в організмі жінки і завдяки цьому назначити необхідне лікування, спостерігаючи за її циклом. І коли після лікування, цикл повертається до норми, разом з ним повертається і плідність жінки, що призводить до природного зачаття і вагітності. Перша дитина програми in vitro народилась в 1987. Саме в цьому році професор Хільджерс розпочав свої дослідження і саме тоді з’явилось визначення «напротехнологія». Господь Бог запропонував два способи поведінки у випадку неплідності, але людина обрала in vitro. Та Хільджерс вперто заявив: «Ні, я не працюватиму в програмі in vitro. Я шануватиму життя і шукатиму інше вирішення цієї проблеми». І опрацював напротехнологію. Йоан Павло ІІ, будучи Папою, часто допомагав фінансово Хільджерсу. Щороку, він виписував для нього чек на кілька тисяч доларів і допомагав цьому лікарю, який не мав на що жити.
Я усвідомив, що Бог «підсуває» мені конкретне завдання. Звісно я міг би працювати в маленькому гінекологічному кабінеті, з малим ультрасонографом і застосовувати напротехнологію в укритті. Тоді, ніхто, окрім моїх пацієнтів, не дізнався б про це. Я відчував, що маю зробити щось, щоб напротехногія була позитивно схвалена суспільством, а особливо медичним середовищем. Для досягнення цієї мети, потрібно було володіти статистичними даними, медичними даними, які будуть настільки ефективними, що після опублікування наукової праці вона буде схвалена, а не відкинута. Щоб це був метод сучасної медицини. Отож, виникла ідея відкрити клініку, яка матиме усе необхідне обладнання таке як: ультрасонографи, лабораторію, в якій можна буде проводити аналізи гормонального фону, сімені, а також гормонів; ендоскопічні аналізи (ми робимо амбулаторну гістероскопію), а також обстеження шийки матки, тобто колькоскопію. Така клініка зовсім не буде гіршою ніж клініки програми in vitro.
 І вдалося! 1 січня 2009 року ми відкрили NaProMedic в Білостоку, в місті, де існує чотири клініки in vitro; в місті, в якому народилася перша дитина програми in vitro; в місті, в якому нещодавно був беатифікований кс. проф. Сопоцько.
 
За Богом вирішальне слово
 
Мені зовсім нелегко, адже я йду проти течії, в Білостоку, в місті – де працює п’ятнадцять професорів програми in vitro, кожен з них знає мене і добре пам’ятає, які я мав досягнення, можливо саме тому, вони не знають чим мене зачепити. Я думаю, що Господь Бог веде все так, що ніхто мене не чіпає, принаймні поки що.
Маємо вже перші успіхи. До нас приходять пацієнтки після кількох невдалих спроб in vitro і в нас, вже після спостежень згідно моделі Крейтона, вагітніють. Професор Хільджерс, творець напротехнології, демонстрував її ефективність за допомогою прийнятних в науці засобів та термінів. Наприклад, в Голландії ефективність програми in vitro (маю на увазі народження здорової дитини), де протягом 1,5 року лікування проводиться 3-4 разові спроби, становить 62%.
Тоді, як ефективність при застосуванні напротехнології, при 2-річному лікуванні становить 80%. З цих двох методів лише напротехнологія гарантує цілковиту повагу для кожного людського життя і зберігає повну гідність батька, матері та дитини. Програма in vitro таких гарантій не дає.
Напротехнологія є методом, який цілковито поважає природу, даючи шанс подружжю зачати дитину вдома. Програма in vitro виключає зачаття дитини подружжям. Напротехнологія в сто разів дешевша ніж in vitro. Якщо ж йдеться про діагностику та навчання подружжя, як спостерігати за плідністю згідно моделі Крейтона, то витрати становлять від 1000 до 1500 злотих.
Подальше лікування в залежності від причини безпліддя та використаних ліків становить майже 1000 злотих щомісяця. Ціна однієї спроби в програмі in vitrо сягає від 7-15 тис. злотих.
Напротехнологія не є альтернативним методом, це єдиний метод лікування безпліддя в усьому світі. Я впевнений в тому, що саме цього хоче Господь Бог і нічого іншого. Я бачу як діє цей метод, бачу, що він є ефективним, бачу що раз більше пацієнтів.
Щодня говорю своїм пацієнтам про аспекти біології та етики. Досить легко помічаю ті особи, які досвідчили Божого дотику. Це видно по їхніх обличчях.
Таким пацієнтам можна набагато більше сказати, розумію їх одразу, так, як і вони мене. Але загалом світ не хоче розуміти того, що в справі життя та смерті, зачаття і лікування безпліддя вирішальне слово має Господь Бог.
Неможна допомагати іншим ціною людського життя. Не можна йти до щастя по трупах. Не можна бути віруючим в Життєдайного Бога і водночас бути причетним до смерті людини, яка створена на Його образ і подобу. Маємо зробити однозначний вибір – і в сфері лікування безпліддя, згідним з Божою волею, є напротехнологія.
 
Лікар медицини Тадеуш Василевський, Білосток
Попереднє   |   Наступне назад

Copyright © Wydawnictwo Agape Sp. z o.o. ul. Panny Marii 4, 60-962 Poznań, tel./ fax: 61/ 852 32 82 | tel. 61/ 647 26 86